білля
БІЛИ́ЗНА збірн. (вироби з тканини, що одягаються безпосередньо на тіло або призначені для побутових потреб), ШМА́ТТЯ розм., ПЛА́ТТЯ заст., БІ́ЛЛЯ діал., ХУ́СТЯ діал. Молодиця намочила в ночвах білизну бійців, заходилася прати (Григорій Тютюнник); На ліжка послали чисту накрохмалену білизну, яка пахла лісом і річкою (В. Козаченко); Над берегом лежав камінь, де молодиці прали плаття і крохмалили його в березі в крохмалі з висівок (І. Нечуй-Левицький); Одно, що знала добре й чинила радо, — шила та вишивала білля (О. Кобилянська).
БІЛИ́ЛА мн. (біла речовина, що застосовується як косметичний засіб для фарбування обличчя), БІ́ЛЛЯ діал.; БЛЕЙВЕ́ЙС (БЛЕ́ЙВАС) заст. (свинцеві білила); ШТУКАТУ́РКА ірон. (товстий шар білил або пудри на обличчі). Бажання стати святою зародилось у Софії після того, як вона відсвяткувала своє п'ятдесятиріччя і переконалась, що найкращі паризькі білила вже не закриють поморщеної шиї (О. Гончар); Щоки терли (молодиці) манією, А блейвасом і ніс, і лоб (І. Котляревський); В Балабушихи почервоніли.. вуха, а не щоки... під штукатуркою (І. Нечуй-Левицький).
Словник синонімів української мови