біло
БІ́ЛО.
Присл. до бі́лий 1.
А в городі калинонька зацвіла біло (П. Чубинський);
Яблуні дихають цвітом, росяно, червоно, біло (А. Малишко);
Стежка біло, як полотно, стелилася по правому гористому березі (В. Дрозд);
// у знач. пред.
Всюди було рівно, біло; сніг сіяв (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)