варто —
(про доцільність чогось) варт, доцільно, доречно, гоже// годиться, личить, не завадить, не вадить, не зайво, не шкодить.
Словник синонімів Полюги
варто —
варто і слід Присудкове слово варто (варт) уживається в значенні "доцільно зробити; є рація, сенс". Наприклад, "Розкажи, все нам знати варто" (Андрій Малишко), "Варт іще попрацювати над дисертацією" (з газети).
«Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
варто —
пр.сл., слід, треба, не зайве, не шкодить, не шкодило б, не завадить, не завадило б, не зашкодить, не зашкодило б.з. звичайний; пор. ЛЮБ'ЯЗНИЙ.
Словник синонімів Караванського
варто —
Варто, тільки, тільки-но, як тільки Інколи доводиться чути з уст і бачити на письмі вислови на кшталт: «Варто мені взятися за роботу, як він одразу ж кличе мене до себе»; «Варто мені лягти, як миттю засинаю».
«Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
варто —
варт, присудк. сл., з інфін. Уживається у значенні слід, треба. || перев. зі сл. тільки, лише. Цілком достатньо для чого-небудь. || перев. зі сл. тільки, лише. У складному реченні, зазвичай із спол. і, як, щоб у другій частині, означає умову швидкого здійснення чого-небудь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
варто —
ВА́РТО, ВАРТ, пред., з інфін. Уживається у знач. слід, треба. Самому чудно. А де ж дітись? Що діяти і що почать? Людей і долю проклинать Не варт, їй-богу (Т. Шевченко); – А справді варто було б поплавати човном. Погода така тиха й тепла (І.
Словник української мови у 20 томах
варто —
БА́ЖА́НО предик., із спол. щоб або з інфін. (ужив., коли потрібно вказати, що певної дії сподіваються або бажають); ХОТІ́ЛОСЯ Б (ввічливіше); ДО́БРЕ Б, НЕПОГА́НО Б, НЕ ЗЛЕ́ Б розм., НЕ ЗАВА́ДИЛО Б розм., НЕ ПОШКО́ДИЛО Б розм., НЕ ШКО́ДИЛО Б розм.
Словник синонімів української мови
варто —
ВА́РТО, ВАРТ, присудк. сл., з інфін. Уживається у значенні слід, треба. Самому чудно. А де ж дітись? Що діяти і що почать? Людей і долю проклинать Не варт, їй-богу (Шевч., II, 1953, 40); — А справді варто було б поплавати човном.
Словник української мови в 11 томах
варто —
Варто нар., употребл. какъ безл. гл. Стоитъ. Не варто й турбуватись. Варто щось попоїсти. Грин. І. 120.
Словник української мови Грінченка