віднімати —
ВІДНІМА́ТИ, ВІДІЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДНЯ́ТИ, ВІДІЙНЯ́ТИ, відніму́, відні́меш; мин. ч. відня́в, няла́, ло́; мн. відняли́; док. 1. кого, що і без прям. дод. Забирати, відбирати кого-, що-небудь силою.
Словник української мови у 20 томах
віднімати —
відбира́ти (відніма́ти) / відібра́ти (відня́ти) мо́ву кому, у кого. 1. безос. Хто-небудь втрачає здатність говорити від несподіванки, здивування, хвилювання, переляку, гніву і т. ін.
Фразеологічний словник української мови
віднімати —
ВІДБИРА́ТИ (брати в когось що-небудь насильно), ЗАБИРА́ТИ, ВІДНІМА́ТИ, ВІДІЙМА́ТИ, ВИЛУЧА́ТИ, РЕКВІЗУВА́ТИ, ВИДИРА́ТИ, ВИРИВА́ТИ, ВИХО́ПЛЮВАТИ, ВИХВА́ЧУВАТИ розм. (перев. з рук, силоміць). — Док.
Словник синонімів української мови
віднімати —
Відніма́ти, краще вживати відійма́ти, -ма́ю, -ма́єш
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
віднімати —
ВІДНІМА́ТИ, ВІДІЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДНЯ́ТИ, ВІДІЙНЯ́ТИ, відніму́, відні́меш; мин. ч. відня́в, няла́, ло́; мн. відняли́; док., перех. 1. у кого. Забирати, відбирати що-небудь силою.
Словник української мови в 11 томах
віднімати —
Віднімати, -маю, -єш сов. в. відняти, -німу, -меш, гл. Отнимать, отнять, отобрать. А де ж ти діла паляницю? Чи, може, в лісі хто відняв? Шевч.
Словник української мови Грінченка