дзвінко —
Дзві́нко, присл.
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
дзвінко —
ДЗВІ́НКО. Присл. до дзвінки́й. Вони реготались, мов діти: вона — тонко і дзвінко, як молода дівчина, він — грубше, передчасним баском двадцятилітнього парубка (Коцюб.
Словник української мови в 11 томах