дзинчати —
ДЗВЕНІ́ТИ (видавати або утворювати чим-небудь високий, протяжний металевий звук), БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ, БРИНЬЧА́ТИ, ДЗИНЧА́ТИ розм. (перев. про скло, посуд тощо). Хакають пилки і дзвенить сокира (Ю.
Словник синонімів української мови
дзинчати —
ДЗИНЧА́ТИ, чи́ть, недок., розм. Те саме, що дзижча́ти. Комарик молодий своє дзинчить: «Мене не настрашить, Нехай хоч як хвостом [Лев] молотить» (Гл., Вибр., 1957, 179); Голосно дзинчали чарочки; ясно грали у людей очі (Мирний, III, 1954, 85).
Словник української мови в 11 томах
дзинчати —
Дзинчати, -чу, -чиш гл. = 1) дзижчати. 2) = брязчати. Голосно дзинчали чарочки. Мир. Пов. ІІ. 61.
Словник української мови Грінченка