дзинчати

ДЗИНЧА́ТИ, чи́ть, недок., розм. Те саме, що дзижча́ти.

Комарик молодий своє дзинчить: «Мене не настрашить, Нехай хоч як хвостом [Лев] молотить» (Гл., Вибр., 1957, 179);

Голосно дзинчали чарочки; ясно грали у людей очі (Мирний, III, 1954, 85).

Значення в інших словниках

1. дзинчати — дзинча́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. дзинчати — -чить, недок., розм. Те саме, що дзижчати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дзинчати — див. дзижчати  Словник синонімів Вусика
4. дзинчати — ДЗВЕНІ́ТИ (видавати або утворювати чим-небудь високий, протяжний металевий звук), БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ, БРИНЬЧА́ТИ, ДЗИНЧА́ТИ розм. (перев. про скло, посуд тощо). Хакають пилки і дзвенить сокира (Ю.  Словник синонімів української мови
5. дзинчати — Дзинчати, -чу, -чиш гл. = 1) дзижчати. 2) = брязчати. Голосно дзинчали чарочки. Мир. Пов. ІІ. 61.  Словник української мови Грінченка