дитинча —
ДИТИНЧА́, а́ти, с. 1. Зменш.-пестл. до дити́на 1. [Русалка:] Дитинчата-Потерчата, засвітіте каганчата! (Л. Укр., III, 1952, 218); Так дитинча мале всміхається в колисці, коли над ним пливуть якісь неясні сни (Сос., І, 1957, 290). 2. перен. Маля тварини.
Словник української мови в 11 томах
дитинча —
Дитинча́, -ча́ти с. = дитиня. Грин. II. 314.
Словник української мови Грінченка