Орфографічний словник української мови

добродій

добро́дій

іменник чоловічого роду, істота

Орфографічний словник української мови

Значення в інших словниках

  1. добродій — Чоловік, людина; ЖМ. ДОБРОЧИНЕЦЬ; зв. ДОБРОДІЮ! пане! чоловіче! з. мосьпане!  Словник синонімів Караванського
  2. добродій — [доброд'ій] -йа, ор. -йеим, м. (на) -йеів'і/-йі, мн. -йі, -йіў  Орфоепічний словник української мови
  3. добродій — -я, ч. 1》 Дорослий чоловік, перев. з привілейованих верств суспільства. || Форма ввічливого звертання до такого чоловіка. 2》 розм. Те саме, що добродійник. 3》 ірон. Про лиху, ненависну, небезпечну людину.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. добродій — див. Добрий; пан; шановний  Словник синонімів Вусика
  5. добродій — ДОБРОДІ́ЙНИК (той, хто надає комусь допомогу, підтримку), БЛАГОДІ́ЙНИК, ФІЛАНТРО́П, ДОБРОЧИ́НЕЦЬ рідше, ДОБРО́ДІЙ розм., БЛАГОТВОРИ́ТЕЛЬ заст., МИ́ЛОСТИ́ВЕЦЬ заст., ЛАСКА́ВЕЦЬ заст.  Словник синонімів української мови
  6. добродій — Добро́дій, -дія, -дієві, -дієм, -дію! -дії, -діїв, -діям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. добродій — ДОБРО́ДІЙ, я, ч., заст. 1. Дорослий чоловік, перев. з привілейованих шарів суспільства. Моя пам’ять.. не могла згадати, де й коли я бачив цього добродія, при яких умовах (Коцюб., II, 1955, 428); Над килимами нависають..  Словник української мови в 11 томах
  8. добродій — Добродій, -дія м. 1) Благодѣтель. Писало і нікому, ані своєму добродієві, не показувало. Хата. 63. Т. Шевченко — наш перший добродій народній. К. (О. 1861. VI. 32). 2) (ударь (титулъ) Правда, правда, добродію мій любий. К. ЧР.  Словник української мови Грінченка