добродій
Добродій, -дія
м.
1) Благодѣтель. Писало і нікому, ані своєму добродієві, не показувало. Хата. 63. Т. Шевченко — наш перший добродій народній. К. (О. 1861. VI. 32).
2) (ударь (титулъ) Правда, правда, добродію мій любий. К. ЧР. 6. Кланяюсь, прошу: не остаєте ласкою вашою, добродію, і моїх синів. МВ. ІІ. 113.
3) Господинъ (извѣстное лицо). Добродій N написав нову повість.
4) шановний добродію! високоповажний добродію! Милостивый государь! Правда, 1867, № 10. Лист. П. Куліша. ум. добродієчко. А де ж він, добродієчку? Кв.
Словник української мови Грінченка