дутик

ду́тик 1

іменник чоловічого роду

надутий предмет

розм.

ду́тик 2

іменник чоловічого роду, істота

про людину

розм.

Значення в інших словниках

1. дутик — -а, ч., розм. 1》 Предмет із порожниною всередині, наповненою повітрям; надутий предмет. 2》 Людина з повним обличчям.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. дутик — ДУ́ТИК, а, ч., розм. 1. Предмет з порожниною усередині, наповненою повітрям; надутий предмет. Фурман смикнув віжками, рисак рвонув з місця, фаетон аж підкинуло — м’яко, на товстих «дутиках» — і він швидко покотив угору (Смолич, V, 1959, 129).  Словник української мови в 11 томах