дутик

ду́тик

-а, ч., розм.

1》 Предмет із порожниною всередині, наповненою повітрям; надутий предмет.

2》 Людина з повним обличчям.

Значення в інших словниках

1. дутик — ду́тик 1 іменник чоловічого роду надутий предмет розм. ду́тик 2 іменник чоловічого роду, істота про людину розм.  Орфографічний словник української мови
2. дутик — ДУ́ТИК, а, ч., розм. 1. Предмет з порожниною усередині, наповненою повітрям; надутий предмет. Фурман смикнув віжками, рисак рвонув з місця, фаетон аж підкинуло — м’яко, на товстих «дутиках» — і він швидко покотив угору (Смолич, V, 1959, 129).  Словник української мови в 11 томах