душогубець —
ДУШОГУ́БЕЦЬ, бця, ч. Те саме, що душогу́б. Денис.. розказує, що він душогубець, злодій (Кв.-Осн., II, 1956. 415); Руки цього ката [Скоропадського] вже по самі плечі були в крові, й кращого душогубця німецькі окупанти навряд чи знайшли б (Скл., Легенд. начдив, 1957. 31).
Словник української мови в 11 томах
душогубець —
Душогубець, -бця м. Душогубець, убійца. Твій рід хороший і величний не плодив ні злодіїв, ні душогубців. МВ. І. 27. Перш було як який грішний попаде сюди, так і то навдивовижу; та й то бували все то душогубці, то харцизяки. Кв. II. 187. Той був душогубець. Єв. І. VIII. 44.
Словник української мови Грінченка