душогубець
ДУШОГУ́БЕЦЬ, бця, ч. Те саме, що душогу́б.
Денис.. розказує, що він душогубець, злодій (Кв.-Осн., II, 1956. 415);
Руки цього ката [Скоропадського] вже по самі плечі були в крові, й кращого душогубця німецькі окупанти навряд чи знайшли б (Скл., Легенд. начдив, 1957. 31).
Словник української мови (СУМ-11)