душогубка
ДУШОГУ́БКА, и, ж., розм.
1. Жін. до душогу́б.
2. Невеликий, перев. видовбаний з дерев’яної колоди, хиткий човен.
На маленькій, хисткій душогубці плив рибалка (Десняк, І, 1955, 73);
По ріках і морях слов’яни робили походи в човнах-душогубках, видовбаних із стовбурів дерев (Іст. середніх віків, 1955, 7).
3. Спеціально обладнана автомашина, що використовувалась німецько-фашистськими загарбниками для отруювання людей газами.
Тих нещасних, що залишилися в лікарні, фашисти незабаром вивезли в душогубках за місто (Сміл., Сашко, 1957, 177).
Словник української мови (СУМ-11)