дідич —
Дідич: — поміщик [1;46-2;47] — поміщик, великий землевласник [46-1;51] — поміщик-дворянин, спадковий власник маєтку [44-2] — землевласник [55]
Словник з творів Івана Франка
дідич —
-а, ч., іст. Те саме, що поміщик; великий землевласник.
Великий тлумачний словник сучасної мови
дідич —
ПОМІ́ЩИК (землевласник, звич. дворянин, основним джерелом доходу якого є приватна власність на землю), ОБИВА́ТЕЛЬ зах.; ПАН (у старій Польщі, Україні, Білорусії, Литві); ФЕОДА́Л, ДІ́ДИЧ заст., ДЕРЖА́ВЕЦЬ заст. (великий поміщик).
Словник синонімів української мови
дідич —
ДІ́ДИЧ, а, ч., іст. Те саме, що помі́щик; великий землевласник. Моя мати була кріпачка Сорочинського дідича Черниша (Сам., II, 1958, 409); Дідич у нас був багатющий (Мур., Бук. повість, 1959, 6).
Словник української мови в 11 томах
дідич —
Дідич, -ча м. Помѣщикъ, владѣтель. Коли хочеш дідичем на Вкраїні сидіти, то перше всього вези сюди огненну бронь да сип замочок кругом будинків. Хата. 136. Оттам стояв дворець красний, а в ньому роскоші, там жив дідич дуже добрий — все роздає гроші. ЗОЮР. II. 85.
Словник української мови Грінченка