дідич

Дідич, -ча

м. Помѣщикъ, владѣтель. Коли хочеш дідичем на Вкраїні сидіти, то перше всього вези сюди огненну бронь да сип замочок кругом будинків. Хата. 136. Оттам стояв дворець красний, а в ньому роскоші, там жив дідич дуже добрий — все роздає гроші. ЗОЮР. II. 85.

Значення в інших словниках

1. дідич — Дідич: — поміщик [1;46-2;47] — поміщик, великий землевласник [46-1;51] — поміщик-дворянин, спадковий власник маєтку [44-2] — землевласник [55]  Словник з творів Івана Франка
2. дідич — ді́дич іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
3. дідич — -а, ч., іст. Те саме, що поміщик; великий землевласник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. дідич — ПОМІ́ЩИК (землевласник, звич. дворянин, основним джерелом доходу якого є приватна власність на землю), ОБИВА́ТЕЛЬ зах.; ПАН (у старій Польщі, Україні, Білорусії, Литві); ФЕОДА́Л, ДІ́ДИЧ заст., ДЕРЖА́ВЕЦЬ заст. (великий поміщик).  Словник синонімів української мови
5. дідич — Ді́дич, -ча, -чеві, -чем; -дичі, -чів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. дідич — ДІ́ДИЧ, а, ч., іст. Те саме, що помі́щик; великий землевласник. Моя мати була кріпачка Сорочинського дідича Черниша (Сам., II, 1958, 409); Дідич у нас був багатющий (Мур., Бук. повість, 1959, 6).  Словник української мови в 11 томах