діставати —
(-аю, -аєш) недок., кого; мол., крим.; несхвальн. Нав'язливо чіплятися до когось, набридати комусь, втомлювати когось. І тут Славко Маленький почав їх діставати (В. Канюс, Сентиментальний блюз). БСРЖ, 165; ПСУМС, 22.
Словник жарґонної лексики української мови
діставати —
дістава́ти / діста́ти зо́рі (зірки́) (з не́ба). Робити щось незвичайне, надприродне, нездійсненне. Секретар райкому не надлюдина, не той, хто зірки з неба дістає, але він повинен .. бути найпершим серед перших (Ю. Збанацький).
Фразеологічний словник української мови
діставати —
ВИЙМА́ТИ (брати що-небудь із середини чогось), ВИТЯГА́ТИ, ВИТЯ́ГУВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ДОБУВА́ТИ, ВИДОБУВА́ТИ, ТЯГА́ТИ рідше, ЗДОБУВА́ТИ рідко; ВИШКРЯ́БУВАТИ, ВИШКРІБА́ТИ, ВИСКРІБА́ТИ (шкребучи); ВИШПО́РТУВАТИ (шпортаючи) розм.
Словник синонімів української мови
діставати —
ДІСТАВА́ТИ, стаю́, стає́ш; наказ. сп. дістава́й; недок., ДІСТА́ТИ, а́ну, а́неш; наказ. сп. діста́нь; док., перех. 1. Брати, витягувати що-небудь звідкись.
Словник української мови в 11 томах
діставати —
Діставати, -таю, -єш сов. в. дістати, -тану, -неш, гл. Доставать, достать, добывать, добыть. Найшла відьму і трути дістала. Шевч. 22. Не дістане він язика. Ном. № 6547. Ой перестань до мене ходити!...
Словник української мови Грінченка