Орфографічний словник української мови

жрець

жрець

іменник чоловічого роду, істота

Орфографічний словник української мови

Значення в інших словниках

  1. жрець — (у кельтів) іст. друїд; (у ескімосів) шаман; (науки) П. служитель, діяч, п. <�відданий> слуга.  Словник синонімів Караванського
  2. жрець — [жрец'] жеирц'а, ор. жеирцем, м. (на) жеирцев'і/жеирц'у, кл. жерчеи, мн. жреиц'і, жреиц'іў  Орфоепічний словник української мови
  3. жрець — жерця, ч. 1》 Особа, що здійснювала богослужіння, жертвоприношення в язичеських релігіях. 2》 чого, перен., ірон. Той, хто присвячує себе служінню чому-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. жрець — ЖРЕЦЬ (особа, яка виконує релігійні обряди в язичеських релігіях), МАГ, СВЯТЕ́ЦЬ заст. Жерці і ліктори стоять Круг Капітолія (Т. Шевченко); Радіє люд. Божниці димні Від пахощів: здійнявши руки, Святці співають вдячнії гімни своєму божищу Ваалу (Леся Українка).  Словник синонімів української мови
  5. жрець — Жрець, жерця́, жерце́ві, жерце́м, же́рче! жерці́, -ці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. жрець — ЖРЕЦЬ, жерця́, ч. 1. Особа, що здійснювала богослужіння, жертвоприношення в язичеських релігіях. У численних брахманських храмах утримувалась величезна кількість жерців (Іст. середніх віків, 1955, 53); Жерці розпалювали вогонь..  Словник української мови в 11 томах
  7. жрець — Жрець, жерця м. Жрець. Жерці і ликторі стоять. Шевч. 607.  Словник української мови Грінченка