жрець

ЖРЕЦЬ, жерця́, ч.

1. Особа, що здійснювала богослужіння, жертвоприношення в язичеських релігіях.

У численних брахманських храмах утримувалась величезна кількість жерців (Іст. середніх віків, 1955, 53);

Жерці розпалювали вогонь.. й на тлі чорного неба вирізувався тесаний з товстелезного дуба Перун (Скл., Святослав, 1959, 29);

*У порівн. Обличчя у нього поважне, як у жерця (Коцюб., II, 1955, 320).

2. чого, перен., ірон. Той, хто присвячує себе служінню чому-небудь.

З своєї роботи він не робив таємниці і не виставляв себе жерцем науки (Смолич, Світанок.., 1953, 457).

Значення в інших словниках

1. жрець — жрець іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. жрець — (у кельтів) іст. друїд; (у ескімосів) шаман; (науки) П. служитель, діяч, п. <�відданий> слуга.  Словник синонімів Караванського
3. жрець — [жрец'] жеирц'а, ор. жеирцем, м. (на) жеирцев'і/жеирц'у, кл. жерчеи, мн. жреиц'і, жреиц'іў  Орфоепічний словник української мови
4. жрець — жерця, ч. 1》 Особа, що здійснювала богослужіння, жертвоприношення в язичеських релігіях. 2》 чого, перен., ірон. Той, хто присвячує себе служінню чому-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. жрець — ЖРЕЦЬ (особа, яка виконує релігійні обряди в язичеських релігіях), МАГ, СВЯТЕ́ЦЬ заст. Жерці і ліктори стоять Круг Капітолія (Т. Шевченко); Радіє люд. Божниці димні Від пахощів: здійнявши руки, Святці співають вдячнії гімни своєму божищу Ваалу (Леся Українка).  Словник синонімів української мови
6. жрець — Жрець, жерця́, жерце́ві, жерце́м, же́рче! жерці́, -ці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. жрець — Жрець, жерця м. Жрець. Жерці і ликторі стоять. Шевч. 607.  Словник української мови Грінченка