зайво —
присл. 1》 рідко. Те саме, що марно. 2》 у знач. присудк. сл. Даремно, непотрібно. Не зайво — слід, варто.
Великий тлумачний словник сучасної мови
зайво —
ЗА́ЙВО, присл. 1. рідко. Те саме, що ма́рно. Справа вимагала буквально з годинником у руці мотатися від одного трактора до іншого, щоб не простоювали [трактори] зайво, не порушували ущільненого графіка (Ю. Янов., II, 1954, 136). 2. у знач. присудк. сл.
Словник української мови в 11 томах
зайво —
Зайво нар. Излишне, напрасно, тщетно. Ні, нічого я не чув на його недоброго, — нічого зайво й кохати. Павлогр. у.
Словник української мови Грінченка