зайво

ЗА́ЙВО, присл.

1. рідко. Те саме, що ма́рно.

Справа вимагала буквально з годинником у руці мотатися від одного трактора до іншого, щоб не простоювали [трактори] зайво, не порушували ущільненого графіка (Ю. Янов., II, 1954, 136).

2. у знач. присудк. сл. Даремно, непотрібно.

[Єпископ:] Чи говорив твій чоловік тобі, для чого він нас кликав до господи? [Прісцілла:] Про се було б і говорити зайво, він остеріг, що збори в катакомбах вже небезпечні й наказав потому, щоб я вас кликала в господу нашу (Л. Укр., II, 1951, 446).

Не за́йво — слід, варто.

На ранок же кожна [дівчина] — сказати не зайво — Коситиме сіно (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 288).

Значення в інших словниках

1. зайво — за́йво прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. зайво — присл. 1》 рідко. Те саме, що марно. 2》 у знач. присудк. сл. Даремно, непотрібно. Не зайво — слід, варто.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зайво — ДАРЕ́МНО (ДАРЕ́МНЕ рідше) (без сподіваних наслідків), ДАРМА́ (ДА́РМА рідше) (ДА́РМО рідше), МА́РНО (МА́РНЕ), БЕЗПЛІ́ДНО, БЕЗРЕЗУЛЬТА́ТНО, БЕЗУСПІ́ШНО, ТАК розм., ДА́РОМ розм., ЗАДА́РОМ розм., НАДАРЕ́МНО (НАДАРЕ́МНЕ) розм., ДУ́РНО розм.  Словник синонімів української мови
4. зайво — Зайво нар. Излишне, напрасно, тщетно. Ні, нічого я не чув на його недоброго, — нічого зайво й кохати. Павлогр. у.  Словник української мови Грінченка