звалювати —
-юю, -юєш, недок., звалити, звалю, звалиш, док., перех. 1》 Ударивши, штовхнувши, зачепивши і т. ін., змушувати падати, перекидати кого-, що-небудь. || Убивати або підстрелювати. || Зрубувати, скошувати. || Руйнувати, розламувати. || перен., розм.
Великий тлумачний словник сучасної мови
звалювати —
Юю, -юєш, недок., звалити, -лю, -лиш, док. 1. злоч. Тікати (з місця злочину). Активність «слоників», коли у всіх місцевих було тільки одне бажання — «звалити», можна пояснити (Д. Корчинський). 2. Йти звідкись. Кустуріца, нанюхавшись з дівками кокаїну, згрібає всю компанію і звалює (Четвер).
Словник сучасного українського сленгу
звалювати —
(-юю, -юєш) недок., мол. Іти, їхати звідкись, кудись. — З тобою нікуди не йду. Беру свої бабки і звалюю (А. Кокотюха, Тупик для втікача); Коли вони нарешті вирішують звалювати, я відчиняю вікна — аби провітрити помешкання <...> (А. Дністровий, Місто уповільненої дії). БСРЖ, 526.
Словник жарґонної лексики української мови
звалювати —
вали́ти (зва́лювати, валя́ти) / звали́ти з ніг кого і без додатка. 1. Змушувати кого-небудь лягти, впасти (від хвороби, втоми і т. ін.); позбавляти кого-небудь можливості триматися на ногах.
Фразеологічний словник української мови
звалювати —
I. ВАЛИ́ТИ (силою змушувати падати), ВАЛЯ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ, ПЕРЕКИДА́ТИ, ПЕРЕВЕРТА́ТИ, ТУРЛЯ́ТИ розм., ПОВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ЗВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ТУРЛИ́ТИ діал. — Док.
Словник синонімів української мови
звалювати —
ЗВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗВАЛИ́ТИ, звалю́, зва́лиш, док., перех. 1. Ударивши, штовхнувши, зачепивши і т. ін., змушувати падати, перекидати кого-, що-небудь. Корова кинулась на нього, звалила на землю (Коцюб.
Словник української мови в 11 томах
звалювати —
Звалювати, -люю, -єш сов. в. звалити, -лю, -лиш, гл. 1) Сваливать, свалить. Хапає кожного за ноги і звалює. О. 1862. IV. 89. Звалять дуба в кручу. Хата, 67. 2) Сбивать, сбить, свалять. Звалили сукно на валютах. Харьк. у.
Словник української мови Грінченка