Орфографічний словник української мови

конюший

коню́ший

іменник чоловічого роду, істота

стайничий

іст.

Орфографічний словник української мови

Значення в інших словниках

  1. конюший — Коню́ший: — стайничий [43]  Словник з творів Івана Франка
  2. конюший — -ого, ч., іст. Придворна посада у Росії 15-17 ст., за традицією – вищий думний чин.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. конюший — КОНЮ́ШИЙ, шого, ч., заст. Головний конюх; стайничий (у 1 знач.). Конюший доглядав, як поєно з дубових відер панські цугові коні (І. Франко); Конюший кілька разів стукнув залізним кільцем у ворота. Ні звуку (В.  Словник української мови у 20 томах
  4. конюший — КО́НЮХ (той, хто доглядає коней), СТАЙНИ́ЧИЙ, СТАЄ́ННИЙ, КІННИ́ЧИЙ розм., КОНЮ́ШИЙ заст., ШТАЛМЕ́ЙСТЕР заст., ФО́РНАЛЬ діал. — Ануте, хлопці, — гукнув на конюхів, — виведіть лишень Пашу. — Та й кінь же був, отой Паша (О.  Словник синонімів української мови
  5. конюший — КОНЮ́ШИЙ, шого, ч., заст. Стайничий. Конюший доглядав, як поєно з дубових відер панські цугові коні (Фр., II, 1950, 104).  Словник української мови в 11 томах
  6. конюший — Конюший, -шого м. Конюшій. Служив у Потоцького конюшим. Стор.  Словник української мови Грінченка