конюший

КОНЮ́ШИЙ, шого, ч., заст.

Головний конюх; стайничий (у 1 знач.).

Конюший доглядав, як поєно з дубових відер панські цугові коні (І. Франко);

Конюший кілька разів стукнув залізним кільцем у ворота. Ні звуку (В. Малик);

Возив та й возив молоду свою жону, показував та й показував: і коней, що їх ростили для нього конюші, і угіддя в долині та підгір'ї, все багатство, що мав у обводах свого володіння (Д. Міщенко);

За старшиною – полк при зброї – сотня за сотнею; йшли глухівські школи та цехи, їхав конюший в чорному одіянні (Ю. Мушкетик).

Значення в інших словниках

1. конюший — Коню́ший: — стайничий [43]  Словник з творів Івана Франка
2. конюший — коню́ший іменник чоловічого роду, істота стайничий іст.  Орфографічний словник української мови
3. конюший — -ого, ч., іст. Придворна посада у Росії 15-17 ст., за традицією – вищий думний чин.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. конюший — КО́НЮХ (той, хто доглядає коней), СТАЙНИ́ЧИЙ, СТАЄ́ННИЙ, КІННИ́ЧИЙ розм., КОНЮ́ШИЙ заст., ШТАЛМЕ́ЙСТЕР заст., ФО́РНАЛЬ діал. — Ануте, хлопці, — гукнув на конюхів, — виведіть лишень Пашу. — Та й кінь же був, отой Паша (О.  Словник синонімів української мови
5. конюший — КОНЮ́ШИЙ, шого, ч., заст. Стайничий. Конюший доглядав, як поєно з дубових відер панські цугові коні (Фр., II, 1950, 104).  Словник української мови в 11 томах
6. конюший — Конюший, -шого м. Конюшій. Служив у Потоцького конюшим. Стор.  Словник української мови Грінченка