кресь —
кресь-кресь. виг. 1》 Звуконаслідування, що означає звук від удару об кремінь і т. ін. || у знач. присудка. 2》 розм. Уживається як присудок за знач. креснути.
Великий тлумачний словник сучасної мови
кресь —
КРЕСЬ, КРЕСЬ-КРЕ́СЬ, виг. 1. Звуконаслідування, що означає звук від удару об кремінь, камінь і т. ін. (див. креса́ти 1). Кресь, кресь по гострому сколку [осколку] (Ю. Мушкетик); // у знач. пред. Витяг запальничку – кресь-кресь!.. Не горить (А.
Словник української мови у 20 томах
кресь —
КРЕСЬ, КРЕСЬ-КРЕСЬ, виг. 1. Звуконаслідування, що означає звук від удару об кремінь і т. ін.; // у знач. присудка. Витяг запальничку — кресь-кресь!.. Не горить (Головко, І, 1957, 162); Юрасик.. дістає кресало.
Словник української мови в 11 томах
кресь —
Кресь! меж., выражающее звукъ высѣканія огня. Кресь да й єсть! посл.
Словник української мови Грінченка