кресь
КРЕСЬ, КРЕСЬ-КРЕСЬ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від удару об кремінь і т. ін.;
// у знач. присудка.
Витяг запальничку — кресь-кресь!.. Не горить (Головко, І, 1957, 162);
Юрасик.. дістає кресало. Кресь-кресь, кресь-кресь, але ні іскорки від кремінця (Воронько, Казка.., 1957, 36).
2. розм. Уживається як присудок за знач. кресну́ти.
— Бувало, ні з сього, ні з того, ти стоїш — а він [пан] — кресь тебе по щоці! (Мирний, III, 1954, 164).
Словник української мови (СУМ-11)