ладо —
-а, ч., ж. і с., нар.-поет. Пестлива назва чоловіка, дружини, дитини; коханий, любий.
Великий тлумачний словник сучасної мови
ладо —
А, ч., ж. і с., нар.-поет. Пестлива назва чоловіка, дружини, дитини; коханий; любий. Лжива ладо! Швартуйся до берега, де собака, халат і тапочки. (Кр:223); Світилося, мов цуценя, малесеньке хлопча, дружина ладо навмання дивилась, як дівча. (ЧТ:186).
Словник поетичної мови Василя Стуса
ладо —
ЛА́ДО, а, ч. і с., нар.-поет. Пестливе називання чоловіка, дружини, дитини (перев. у звертанні); коханий, любий. – Вітрило-вітре мій єдиний, Легкий, крилатий господине! Нащо на дужому крилі На вої любії мої.
Словник української мови у 20 томах
ладо —
ЛА́ДО, а, ч., ж. і с., нар.-поет. Пестлива назва чоловіка, дружини, дитини; коханий, любий. — Вітрило-вітре мій єдиний. Легкий, крилатий господине! Нащо на дужому крилі На вої любії мої. На князя, ладо моє миле. Ти ханові метаєш стріли? (Шевч.
Словник української мови в 11 томах
ладо —
Ладо, -да об. Любовное названіе одного изъ любящихся или одного изъ супруговъ (въ поэзіи). — Царівно, мостіте мости, ладо моє, мостіте мости! — Царенку, вже й помостили, ладо моє, вже й помостили! Чуб. III. 83. Вітрило, вітре мій єдиний!..
Словник української мови Грінченка