ладо
ла́до
А, ч., ж. і с., нар.-поет. Пестлива назва чоловіка, дружини, дитини; коханий; любий.
Лжива ладо! Швартуйся до берега,
де собака, халат і тапочки. (Кр:223);
Світилося, мов цуценя,
малесеньке хлопча,
дружина ладо навмання
дивилась, як дівча. (ЧТ:186).
Словник поетичної мови Василя Стуса