місцеблюститель місцеблюсти́тель іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
Значення в інших словниках місцеблюститель — МІСЦЕБЛЮСТИ́ТЕЛЬ, я, ч., церк. Духовна особа, яка тимчасово виконує обов'язки особи вищого духовного сану. Місцеблюститель патріаршого престолу. Словник української мови у 20 томах