поодиноко —
Присл. до поодинокий.
Великий тлумачний словник сучасної мови
поодиноко —
ПООДИНО́КО. Присл. до поодино́кий. Сунули [солдати] вже не поодиноко, а цілими гуртами (С. Васильченко); – За наших часів не можна жити поодиноко, як билина в полі (З. Тулуб).
Словник української мови у 20 томах
поодиноко —
ПООДИНО́КО. Присл. до поодино́кий. Глянула [дівчина] униз, звідки сунули [солдати] вже не поодиноко, а цілими гуртами (Вас., II, 1959, 41); — За наших часів не можна жити поодиноко, як билина в полі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 201).
Словник української мови в 11 томах