поодиноко

ПООДИНО́КО. Присл. до поодино́кий.

Глянула [дівчина] униз, звідки сунули [солдати] вже не поодиноко, а цілими гуртами (Вас., II, 1959, 41);

— За наших часів не можна жити поодиноко, як билина в полі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 201).

Значення в інших словниках

1. поодиноко — поодино́ко прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. поодиноко — див. окремо  Словник синонімів Вусика
3. поодиноко — Присл. до поодинокий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. поодиноко — ПООДИНО́КО. Присл. до поодино́кий. Сунули [солдати] вже не поодиноко, а цілими гуртами (С. Васильченко); – За наших часів не можна жити поодиноко, як билина в полі (З. Тулуб).  Словник української мови у 20 томах