поодинокий
ПООДИНО́КИЙ, а, е.
1. тільки мн. Які розміщені або зустрічаються рідко.
Стежкою, поміж поодиноких очеретин, ішов з великим чемоданом довговидий хлопець (Мушк., Серце.., 1962, 54);
З двору повіяло свіжим вітром, залітали, наче заблукавши, поодинокі сніжинки (Гур., Життя, 1954, 48);
Міський парк. Ще підмітають алеї, але є вже і поодинокі перехожі (Головко, І, 1957, 477);
// Які бувають у невеликій кількості; рідкісні.
Мене змучило й невдоволило ще (з винятком поодиноких хвилин) моє дотеперішнє життя (Коб., III, 1956, 9);
Я відчув душевну вдячність дисертантові за його чуйність, так би мовити, і до поодиноких, ніби й забутих рослин (Ле, Право.., 1957, 7).
2. тільки мн. Ізольовані від інших, позбавлені зв’язку з іншими; розрізнені, окремі.
Дарка бачить, як нерухомі очі Оріховської просвердлюють кожний гурток, а вуха, здається, видовжуються, щоб схопити нитки розмов поодиноких гуртків і зв’язати їх в один вузол (Вільде, Повнол. діти, 1960, 107);
Їхні [козаків] нагаї розірвали ще нетривкі ниті єдності поміж селянами. А поодинокі виступи були легко придушені місцевою поліцією (Стельмах, І, 1962, 502);
// Які виділяються, вирізняються, не зливаються з іншими в щось ціле.
На розі строчив кулемет, зринали поодинокі постріли (Десняк, Десну.., 1949, 525);
— Так і веди нас на панів.. — На Каффу!!! — надсаджувалися поодинокі голоси (Тулуб, Людолови, І, 1957, 475);
// Деякі з-поміж інших (вибірково).
— Тільки поодиноким з нас щастило потрапити з путівками комсомолу і комнезаму до робітфаків (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 24);
Наприкінці цього періоду [від 4 до 6 років включно] у дітей з’являються поодинокі абстрактні поняття (Шк. гігієна, 1954, 53).
3. Який є тільки одним.
Стрілянина поступово стихала, озивався ще тільки якийсь поодинокий кулемет (Голов., Тополя.., 1965, 350);
// Не типовий, випадковий, винятковий.
Повстання рабів у Криму не було поодиноким (Іст. СРСР, І, 1956, 19);
Більшість дослідників, особливо останнього часу, одностайно підкреслюють патріотизм «Слова о полку Ігоревім» . Щодо цього, «Слово» є не поодиноким явищем староруського письменства (Рад. літ-во, 1, 1962, 67);
// Окремо взятий, відособлений.
Не чутно виразно ні одного слова, не розбереш поодинокої розмови — все гуде, гукає, лящить, верещить (Мирний, III, 1954, 263);
Він [П. Саксаганський] умів в поодинокому, буденному факті побачити значне і святкове (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 294).
Словник української мови (СУМ-11)