поодинокий
ПООДИНО́КИЙ, а, е.
1. тільки мн. Які розміщені або зустрічаються рідко.
Стежкою, поміж поодиноких очеретин, ішов з великим чемоданом довговидий хлопець (Ю. Мушкетик);
З двору повіяло свіжим вітром, залітали, наче заблукавши, поодинокі сніжинки (О. Гуреїв);
Міський парк. Ще підмітають алеї, але є вже і поодинокі перехожі (А. Головко);
// Які бувають у невеликій кількості; рідкісні.
Мене змучило й невдоволило ще (з винятком поодиноких хвилин) моє дотеперішнє життя (О. Кобилянська);
Я відчув душевну вдячність дисертантові за його чуйність, так би мовити, і до поодиноких, ніби й забутих рослин (Іван Ле).
2. тільки мн. Ізольовані від інших, позбавлені зв'язку з іншими; розрізнені, окремі.
Дарка бачить, як нерухомі очі Оріховської просвердлюють кожний гурток, а вуха, здається, видовжуються, щоб схопити нитки розмов поодиноких гуртків і зв'язати їх в один вузол (Ірина Вільде);
Поодинокі виступи [селян] були легко придушені місцевою поліцією (М. Стельмах);
// Які виділяються, вирізняються, не зливаються з іншими в щось ціле.
На розі строчив кулемет, зринали поодинокі постріли (О. Десняк);
– Так і веди нас на панів .. – На Каффу!!! – надсаджувалися поодинокі голоси (З. Тулуб);
// Деякі з-поміж інших (вибірково).
Наприкінці цього періоду [від 4 до 6 років включно] у дітей з'являються поодинокі абстрактні поняття (з навч. літ.).
3. Який є тільки одним.
Стрілянина поступово стихала, озивався ще тільки якийсь поодинокий кулемет (С. Голованівський);
// Не типовий, випадковий, винятковий.
Повстання рабів у Криму не було поодиноким (з навч. літ.);
“Слово о полку Ігоревім” є не поодиноким явищем староруського письменства (з наук. літ.);
// Окремо взятий, відособлений.
Не чутно виразно ні одного слова, не розбереш поодинокої розмови – все гуде, гукає, лящить, верещить (Панас Мирний);
Він [П. Саксаганський] умів в поодинокому, буденному факті побачити значне і святкове (Ю. Мартич).
Словник української мови (СУМ-20)