ритор

ри́тор

іменник чоловічого роду, істота

Значення в інших словниках

1. ритор — див. ОРАТОР.  Словник синонімів Караванського
2. ритор — -а, ч. 1》 У Стародавній Греції та Стародавньому Римі – оратор і вчитель красномовства. || Оратор, який має хист красномовця. 2》 Оратор, який, володіючи мистецтвом красномовця, говорить красиво, але беззмістовно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ритор — Пишномовець, див. трибун, оратор, спікер  Словник чужослів Павло Штепа
4. ритор — РИ́ТОР, а, ч. 1. У Стародавній Греції та Стародавньому Римі – оратор і вчитель красномовства. “Отці церкви” вчились у славнозвісних риторів IV століття Лібанія і Гімерія (з наук.-попул. літ.); // Оратор, який має хист красномовця.  Словник української мови у 20 томах
5. ритор — Оратор, знавець і вчитель риторики; учень класу риторики  Словник застарілих та маловживаних слів
6. ритор — ри́тор (грец. ρήτωρ, від ρητορεύω – виголошую промову) 1. У Стародавній Греції та Римі оратор і учитель красномовства. 2. Промовець, який говорить гарно, але малозмістовно, вдається до штучних прийомів красномовства. 3. Учитель риторики в братських школах на Україні, в духовних семінаріях у Росії.  Словник іншомовних слів Мельничука
7. ритор — ОРА́ТОР (той, хто володіє мистецтвом виголошування промов), КРАСНОМО́ВЕЦЬ, ЗЛАТОУ́СТ заст. ірон., ВИТІ́Я заст., РЕ́ЧНИК заст.; ТРИБУ́Н (також громадський діяч); РИ́ТОР (у Старод. Греції та Римі також учитель красномовства). Одного оратора..  Словник синонімів української мови
8. ритор — Ре́[и́]тор, -ра; -тори, -рів (гр.) ри́тор, рито́рика, ритори́чний; звич. ре́тор, рето́рика, ретори́чний (гр.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. ритор — РИ́ТОР, а, ч. 1. У стародавній Греції та стародавньому Римі — оратор і вчитель красномовства. «Отці церкви» вчились у славнозвісних риторів IV століття Лібанія і Гімерія (Наука.., 1, 1969, 41); // Оратор, який має хист красномовця.  Словник української мови в 11 томах