туманити —
[туманиетие] -н'у, -ниеш; нак. -ан', -ан'теи і [туманитие] -н'у, -ниш, -ниемо, -ниете; нак. -ни, -н'іт'
Орфоепічний словник української мови
туманити —
ТУМА́НИ́ТИ, а́ню́, а́ни́ш, недок., що. 1. Робити щось непрозорим або невиразним. Свічка зовсім нагоріла: довгий гніт, наче палець, виглядає з синьої горошини світу і туманить і без того сумні померки хати (Панас Мирний); Ах, вітре осінній...
Словник української мови у 20 томах
туманити —
тума́нити завуальовувати, приховувати правду (ср, ст)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
туманити —
-аню, -аниш, недок., перех. 1》 Робити щось непрозорим або невиразним. 2》 Застилати, заволікати очі або потьмарювати зір, погляд, очі (про сльози і т. ін.). 3》 перен., перев. у сполуч. зі сл. голова, розум.
Великий тлумачний словник сучасної мови
туманити —
го́лову тума́нити чию, кому і без додатка. 1. Інтригувати, обманювати кого-небудь, говорячи про щось малозрозуміле, недоступне для чийогось розуміння або явну неправду. — Чи ти не збожеволіла, дочко? — Поневолі збожеволієш, коли таке. — Мотре!...
Фразеологічний словник української мови
туманити —
Тума́ни́ти, -ма́ню́, -ма́ни́ш
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
туманити —
ТУМА́НИ́ТИ, а́ню́, а́ни́ш, недок., перех. 1. Робити щось непрозорим або невиразним. Свічка зовсім нагоріла: довгий гніт, наче палець, виглядає з синьої горошини світу і туманить і без того сумні померки хати (Мирний, III, 1954, 339); Ах, вітре осінній...
Словник української мови в 11 томах
туманити —
Туманити, -ню́, -ниш гл. Дурачить, морочить. Хто його там думав свататись; так тільки туманив людей. Левиц. Пов. 44. Людей туманити. МВ. (О. 1862. III. 37). І не зводив з ума, не туманив дочку молодую. К. МБ. XII. 278.
Словник української мови Грінченка