дівчачий

дівча́чий хвіст (хво́стик), фам. Хлопець, який полюбляє дівчат та їхнє товариство. Коли Михайлові, відомому на все село дівчачому хвостові, нагадують про Орисю, він опускає очі і щоки його спалахують рум’янцем (З журналу); — Оце ще дівчачий хвостик — тільки біля них його і видно (Сл. В. Ужченка).

Значення в інших словниках

1. дівчачий — дівча́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. дівчачий — -а, -е. Прикм. до дівчина. || Власт. або належний дівчині.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дівчачий — Дівча́чий, -ча, -че; -ча́чі, -чих  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. дівчачий — ДІВЧА́ЧИЙ, а, е. Прикм. до ді́вчина; // Власт. або належний дівчині. Дівчача слава — як біле полотно: пилинка впаде, то і видно (Кв.-Осн., II, 1956, 355); В Марії якось свитка сама з плеча впала. Кинула на стіл її, на купу дівчачої одежі (Головко, II, 1957, 98).  Словник української мови в 11 томах
5. дівчачий — Дівчачий, -а, -е = дівочий. Чого ж голосиш там? чого нявчиш дівчачим голоском? Сніп. 21. Ой хлоп'яча біда — у некрути брати, а дівчача біда — нерідная мати. Чуб. ІІІ. 892. дівчачий бог. Шуточное названіе аиста. Лохв. у.  Словник української мови Грінченка