заснути

спочива́ти (спа́ти) / спочи́ти (засну́ти) наві́ки (ві́чним сном). 1. Бути похованим, лежати у могилі. Вічним сном спочивають там (на кладовищі) герої-гвардійці… (Остап Вишня); Він так мало просить. І цілком заслужив, щоб спати вічним сном під молодими дубами, які сам посадив у полі, — погодився Байрачний (І. Цюпа); Син його не повернувся з Балканських гір: навіки спочив .. у братській могилі аж у Болгарії (М. Стельмах). 2. тільки док. спочи́ти (засну́ти) наві́ки (ві́чним сном). Умерти. Поблагословив він сина й жінку, наказав не журитись, хороше поховати його, та й спочив навіки (Марко Вовчок); І знову плаче трембіта. Тепер вже на смерть… Спочив хтось навіки по тяжкій праці (М. Коцюбинський); Він здригнувся, легенько зітхнув, Усміхнувсь і навіки заснув (П. Грабовський).

Значення в інших словниках

1. заснути — засну́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. заснути — див. спати  Словник синонімів Вусика
3. заснути — [заснутие] -ну, -неш, -неимо, -неите; нак. -сни, -с(‘)н'іт'  Орфоепічний словник української мови
4. заснути — див. засипати II.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. заснути — I. ЗАСИПА́ТИ (ЗАСИНА́ТИ) (впадати в сон), ЗАСИПЛЯ́ТИ розм. — Док.: засну́ти, почи́ти рідше. Олексій заснув міцно, як засипають люди, звиклі до будь-яких умов і обставин (М.  Словник синонімів української мови
6. заснути — ЗАСНУ́ТИ див. засина́ти².  Словник української мови в 11 томах
7. заснути — Заснути см. засинати.  Словник української мови Грінченка