лупити
здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони (поміщики) здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони (багачі) на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього (багатія) селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!” (Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски (землі) (У. Самчук). 2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); (Ївга:) Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! (Мусій:) Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).
лупи́ти / полупи́ти зу́би. 1. грубо. Сміятися, реготати. — Нічого зуби лупить. Я, може, смерть перед собою бачив (Григорій Тютюнник). 2. з ким і без додатка, жарт. Проводити час у веселих розмовах з ким-небудь; розмовляти. Не швидко прибіг лакей на генеральшин крик. Не де ж він був, як не лупив зуби з Уляною (Панас Мирний); Можна й біля ґанку зуби полупити (Ю. Збанацький).
лупи́ти (свої́) о́чі, фам. 1. на (рідше в) кого—що і без додатка. Пильно дивитися на кого-, що-небудь, вдивлятися в кого-, що-небудь, розглядати когось, щось. Луплю очі на книжку: ..що воно за книжка! (С. Васильченко); І лупить Чіпка свої очі в темну темноту (Панас Мирний). лупи́ти ба́лухи, вульг. Вона (Варя) аж цвіте, коли на неї хтось з чоловіків балухи лупить (Я. Гримайло). 2. Марно витрачати час; байдикувати. лупи́ти баньки́, вульг. — А ви чого баньки тут лупите? — визвірився на стетерілих хлопців Дришпак (І. Головченко і О. Мусієнко).
Фразеологічний словник української мови