1. Фразеологічний словник української мови

лупити

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони (поміщики) здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони (багачі) на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього (багатія) селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!” (Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски (землі) (У. Самчук). 2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); (Ївга:) Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! (Мусій:) Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).

лупи́ти / полупи́ти зу́би. 1. грубо. Сміятися, реготати. — Нічого зуби лупить. Я, може, смерть перед собою бачив (Григорій Тютюнник). 2. з ким і без додатка, жарт. Проводити час у веселих розмовах з ким-небудь; розмовляти. Не швидко прибіг лакей на генеральшин крик. Не де ж він був, як не лупив зуби з Уляною (Панас Мирний); Можна й біля ґанку зуби полупити (Ю. Збанацький).

лупи́ти (свої́) о́чі, фам. 1. на (рідше в) кого—що і без додатка. Пильно дивитися на кого-, що-небудь, вдивлятися в кого-, що-небудь, розглядати когось, щось. Луплю очі на книжку: ..що воно за книжка! (С. Васильченко); І лупить Чіпка свої очі в темну темноту (Панас Мирний). лупи́ти ба́лухи, вульг. Вона (Варя) аж цвіте, коли на неї хтось з чоловіків балухи лупить (Я. Гримайло). 2. Марно витрачати час; байдикувати. лупи́ти баньки́, вульг. — А ви чого баньки тут лупите? — визвірився на стетерілих хлопців Дришпак (І. Головченко і О. Мусієнко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лупити — лупи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. лупити — (шкуру) здирати, облуплювати, білувати; (кукурудзу) лущити, лузати;' (ціну) дерти, правити; Ф. ЛУПЦЮВАТИ; (- дощ) періщити, ліпити, (у вікно) тарабанити; (щось смачне) їсти, уминати; (очі) вилуплювати. Словник синонімів Караванського
  3. лупити — див. бити; їсти Словник синонімів Вусика
  4. лупити — [лупитие] -пл'у, -пиеш, -пл'а'т; нак. -пи, -п'іт' Орфоепічний словник української мови
  5. лупити — луплю, лупиш; мн., луплять; недок., перех., розм. 1》 Обчищати від шкаралупи, шкурки, лузги тощо. || Здирати (шкуру, шкурку, лузгу тощо). 2》 Висиджувати (пташенят, курчат і т. ін.). 3》 з кого, за що і без додатка, фам. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. лупити — 1. (ціну) дерти, видерти, здирати, здерти, зідрати, заправляти, заправити, позаправляти, загеровувати, загерувати, (бити) див. колошматити 2. це шкіру, шкаралупу, кору, курчата Словник чужослів Павло Штепа
  7. лупити — ЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. лу́плять; недок., кого, що, розм. 1. Обчищати від шкаралупи, шкурки, лузги тощо. – Гай, Якове, лупи кукурудзки, де вже кілько [скільки] спати! (В. Стефаник); – Чому твоя жінка продерла шкіру на карасі? – спитав В'юн. Словник української мови у 20 томах
  8. лупити — лупи́ти 1. здирати (ст) ♦ бу́деш на Ги́цлівській горі́ лупи́ти з псів шкі́ру ірон. про перспективи, які очікують ледачу дитину (Франко) (ст)... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. лупити — Що ступить, то лупить. Про лихваря, який оббирає людей. Приповідки або українсько-народня філософія
  10. лупити — БИ́ТИ кого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИ розм. рідше, МІ́РЯТИ кого, перев. чим, розм., ПИСА́ТИ перев. у що, по чому, розм., ПО́ШТУВАТИ кого, перев. чим, розм., ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ) кого, перев. чим, розм., ЧАСТУВА́ТИ кого, перев. Словник синонімів української мови
  11. лупити — Лупи́ти, луплю́, лу́пиш, лу́плять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. лупити — ЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. лу́плять; недок., перех., розм. 1. Обчищати від шкаралупи, шкурки, лузги тощо. Обі [мати з дочкою] сиділи на призьбі й лупили кукурудзу (Коб., II, 1956, 13); — Чому твоя жінка продерла шкіру на карасі? — спитав В’юн. Словник української мови в 11 томах
  13. лупити — Лупи́ти, -плю́, -пиш гл. 1) Лупить, обдирать, сдирать кожу (съ животнаго), скорлупу (съ яйца), шелуху, корку (съ плода), кору (дерева) и пр. Лупити смереку. Шух. I. 177. Чи ти ж, мати, та гарбуз лупиш? Чуб. III. 132. 2) Высиживать (о насѣдкахъ). Словник української мови Грінченка