лупити

БИ́ТИ кого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИ розм. рідше, МІ́РЯТИ кого, перев. чим, розм., ПИСА́ТИ перев. у що, по чому, розм., ПО́ШТУВАТИ кого, перев. чим, розм., ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ) кого, перев. чим, розм., ЧАСТУВА́ТИ кого, перев. чим, розм., ТЯ́ТИ (ТНУ́ТИ) рідше, ТРІ́СКАТИ кого, перев. по чому або у що, чим, розм., ГАМСЕ́ЛИТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ГЕ́ПАТИ підсил. розм., ГИЛИ́ТИ підсил. розм., ГОЛО́МШИТИ підсил. розм., ГРІ́ТИ підсил. розм., ДАВА́ТИ кому, перев. у що, по чому, підсил. розм., ДУБА́СИТИ підсил. розм., ДУ́ТИ підсил. розм., ДУХОПЕ́ЛИТИ підсил. розм., КОЛОШМА́ТИТИ підсил. розм., КРЕСА́ТИ підсил. розм., КРОПИ́ТИ підсил. розм., ЛОКШИ́ТИ підсил. розм., ЛУПИ́ТИ підсил. розм., ЛУПЦЮВА́ТИ підсил. розм., ЛУШПА́РИТИ підсил. розм., ЛУЩИ́ТИ підсил. розм., МАНІ́ЖИТИ підсил. розм., МІСИ́ТИ підсил. розм., МОЛОТИ́ТИ підсил. розм., МОСТИ́ТИ підсил. розм., МОТЛОШИ́ТИ підсил. розм., НАКЛАДА́ТИ кому, підсил. розм., ПЕРІ́ЩИТИ підсил. розм., ПОЛОСКА́ТИ перев. чим, підсил. розм., ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ) перев. чим, підсил. розм., ПРА́ТИ перев. чим. підсил. розм., РЕПІ́ЖИТИ підсил. розм., ПІ́ЖИТИ підсил. розм., рідше, САДИ́ТИ перев. чим, підсил. розм., СТРИ́ГТИ кого, перев. чим, по чому, підсил. розм., ТІ́ПАТИ підсил. розм., ТЛУМИ́ТИ підсил. розм., ТОВКМА́ЧИТИ підсил. розм., ТОВКТИ́ підсил. розм., ТОЛОЧИ́ТИ підсил. розм., ТРОЩИ́ТИ підсил. розм., ЧЕСА́ТИ перев. чим, підсил. розм., ЧОВПТИ́ підсил. розм., ЧУ́ХРАТИ підсил. розм., ШКВА́РИТИ перев. чим, підсил. розм., ШМАТУВА́ТИ підсил. розм., ШПА́РИТИ перев. чим, підсил. розм., МО́РСКАТИ підсил. розм., рідко, БА́НИТИ підсил. діал., ВАЛИ́ТИ підсил. діал., МОЛОСУВА́ТИ підсил. діал., ПРАСУВА́ТИ підсил. діал.; ОБКЛАДА́ТИ розм., ОКЛАДА́ТИ розм. (кого, перев. чим — бити кругом, по всій поверхні); СИ́ПАТИ кому, перев. що, розм. (часто); ПІДДАВА́ТИ чим, розм. (звичайно знизу вгору); ВІДВА́ЖУВАТИ кому, що або чим, розм., ЗАТО́ПЛЮВАТИ кому, в що, підсил. вульг., ОГРІВА́ТИ кого, перев. чим, підсил. розм., ОПЕРІ́ЗУВАТИ кого, перев. чим, підсил. розм., ОПЕРІ́ЩУВАТИ кого, перев. чим, підсил., розм., ЗАЦІ́ДЖУВАТИ кому в що, підсил. вульг. (про окремі удари); КУЛА́ЧИТИ розм. (бити кулаком, кулаками); СТУСУВА́ТИ розм., ТАСУВА́ТИ розм., ТУ́ЗАТИ (ТУСА́ТИ) розм. (бити, штовхаючи чим-небудь — звичайно кулаком або ногою); ЧУ́БИТИ розм. (бити, хапаючи за чуба, волосся, а також бити взагалі); ВИТЯГА́ТИ (ВИТЯ́ГУВАТИ) розм. (чим — протягуючи по тілу); ШЛЬО́ПАТИ розм. (злегка бити рукою, долонею, перев. дітей); ПОЛОСУВА́ТИ розм. (залишаючи сліди, рубці у вигляді смуг); ГУЛЯ́ТИ по кому-чому, підсил. розм. (про знаряддя побоїв). Вибачайте, що не вивчив, Бо й мене хоч били, Добре били, а багато Дечому навчили!! (Т. Шевченко); Узяв батько сина побивати, взяла мати тяжко дорікати (В. Стефаник); Андрій міряв лозиною то одного, то другого (С. Васильченко); Кричить (ісправник), біга, мов несамовитий. Яременка в пику пише (Т. Шевченко); — Досить мені, що старший десь воює, а батька старого тут нагаями поштують! (І. Цюпа); Іванка вже не раз частували стусанами під боки, та він не ображався і не лаявся (А. Хижняк); Іван тяв перший, просто в чоло (М. Коцюбинський); Вона не тріскала доньку ложкою по лобі.., а сумирно зітхала (М. Стельмах); — Разом тих панів мостивих, добрим гуртом будете так сильно лупцювати, так дуже духопелити... — Гамселити, — підказав Покиван. — Товкмачити, — підказали з юрби. — Дубасити! — Гріти! Періщити! — Гатити! Молотити! Дубцювати! — Хворостити! Хвоїти! Шпарити! Чухрати! — Окладати! Банити! Пужити! Шмагати! — Трощити! — Гепати! Гилити! Голомшити! Кулачити! Маніжити! Локшити! Потрошити! (О. Ільченко); Павло Гречаний, у подертій сорочці і з розбитою бровою, гатив розкуркулених направо й наліво (Григорій Тютюнник); — Давайте всім і в ніс і в уси (І. Котляревський); Вони налітали один на одного, одскакували, падали, вертілися по землі, схоплювались і знову дубасили один одного (Г. Коцюба); — Плітьми мене, шельму, дути! Козацькими нагаями пороти!.. — скрикнув Довбня (Панас Мирний); (Андрій:) То ж хулігани! Обізлилися на Арсена, а підстерегли мене і... давай колошматить. Ледве вирвався! (З. Мороз); Батько зняв із себе пояса, склав його вдвоє і — стій і дивися — кропив Мефодя (Б. Харчук); Як назбігалося людей!.. Давай локшити вовка (О. Іваненко); Голова й десяцький перелякались... Вони думали, що з-під мосту вискакують дідьки та луплять їх по спині (І. Нечуй-Левицький); — Добре, синку. Отак лупцюй кожного, як мене колотив (О. Довженко); А малеча-хлопці, ті жаб на березі ще лушпарили (А. Головко); Вони (борці) попускалися один одного і розпирслися по кутах, але капрал не переставав лущити їх держаком, куди тільки міг засягнути (І. Франко); Часто й густо батько його маніжив за це (Панас Мирний); А дрібнота Уже за порогом як кинеться по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити (Т. Шевченко); (Гаврило:) Братія запорозька, хто з вас не пропивав у житті своєму штанів і сорочок, нехай той бере кия і починає мене, грішного, молотити (О. Корнійчук); Ох же ж і мостили їх (панів)! Ой, по тім'ю стукали! На наших гвинтівочках чукикали, чукали (П. Тичина); Витарабанившися (вилізши) на Сука, толочив (Лемко) його ногами, як баба капусту в бочці або жвавий парубок сіно на оборозі, мотлошив бідака (С. Ковалів); Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич); Не добігши одне до одного, вони (півні) злітають угору, ..відчайдушно періщать один одного розчепіреними крильми (Є. Гуцало); Хлопець зривається бігти до корів, за ним конем економ, полоще його нагаєм (С. Васильченко); Потягає (вартовий) його кілька разів тройчаткою, той хрипить, заціпивши зуби (Леся Українка); На його руках, плечах і ногах сиділи три сильні драби, а два інші прали канчуками (І. Франко); Ауер налетів на нього і почав чесати шомполом вздовж і впоперек. Пальоха вигинався, ховав голову, нахилявся вперед. А Ауер товк його ногами, чимдуж репіжив, поки припер до стіни (А. Хижняк); Колісник гукав.., аж вікна бряжчали, за що його кума раз по раз садила кулаком у спину (Панас Мирний); Він був страшніший од сержанта, Бо всіх за все по спині стриг (І. Котляревський); — А Мартина торік не тіпав на леваді той паршивий Комлик? Спасибі, люди розборонили, а то на місці поклав би... (Г. Коска); — Серце б'ється, живий, — відповів перший. — Видно, гадюки ті ногами його товкли: весь одяг і обличчя в піску (Ю. Шовкопляс); Хазяйка видалась мені справжнісінькою відьмою. Щоранку вона трощить дітей чим попало (П. Колесник); Човпуть його, мов дурного (Номис); Хомиха кожен день свого Хому чухрала (Л. Боровиковський); Ядзя лежала на землі, а верх неї Катруся і зі всіх боків обкладала її кулаками (Н. Кобринська); — Жерти так умієте? — і шпурляла (мачуха) якоюсь ломакою услід за чоловіком, а пасербиці сипала запотиличниками (Г. Хоткевич); Корж методично відважував йому замашні стусани (З. Тулуб); Юра розмахується і з усієї сили затоплює Васюті в пику так, що Васюта падає (Ю. Смолич); Старий, побачивши Свирида і сина, мовчки стає проти них, мовчки підіймає палицю і огріває нею Тимофія по плечі (М. Стельмах); Вхопили того бурсака за патли, виволокли з кадовба, давай його.. стусувать (О. Стороженко); Жандарми кинулись гуртом на матроса. Вони схопили його, .. почали тасувати кулаками й ногами (О. Досвітній); Добре зодягнений воєводський дозорець.. ногами тусав якусь дівчину (І. Ле); — Ми Галю від того шибеника (Василя) одняли. Надушив її та й чубить (Панас Мирний); Козак.. бере в руки кий і витягає ним по плечах свого ж товариша, коли він чим завинив (П. Панч); Він не чув, як по спині гуляв З усіх сил володарський канчук (П. Грабовський). — Пор. 1. поби́ти, 2. уда́рити, 1. шмага́ти, 1. штовха́ти.

ВИСИ́ДЖУВАТИ (про птахів — сидячи на яйцях, плодити пташенят), ВИВО́ДИТИ, НАСИ́ДЖУВАТИ, ВИЛУ́ПЛЮВАТИ, ЛУПИ́ТИ розм. — Док.: ви́сидіти, ви́вести, насиді́ти, ви́лупити, налупи́ти. Зозуля.. не в'є гнізда, не висиджує писклят (В. Гжицький); Чорногузи щороку там (у гнізді на димарі) виводили своїх малят (М. Томчаній); Відкладені самкою (ківі) яйця насиджує переважно самець (з посібника); Квочка.. давно вилупила курчат (О. Донченко); Нанесла (качка) яєчок, вкрила гніздечко пухом і сіла на яєчка лупити каченята (Остап Вишня).

ЗДИРА́ТИ розм. (брати за що-небудь дуже високу плату), ДЕ́РТИ розм., ЛУПИ́ТИ фам., ЛУ́ЩИТИ фам. — Док.: зідра́ти, зде́рти, злупи́ти, злу́щити. Супрун лише на мить насупив брови: чи не забагато дере (за сережки) з нього баба (М. Стельмах); Ори і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани лупи — та все одкинеш ноги! (П. Гулак-Артемовський); — Їм (панам) що?.. Лущитимуть з нас грошики та й ні гадки! (Панас Мирний).

Ї́СТИ (приймати їжу), СПОЖИВА́ТИ, ЗАЖИВА́ТИ, ЖИВИ́ТИСЯ, УЖИВА́ТИ (ВЖИВА́ТИ) розм., ПОЖИВЛЯ́ТИСЯ розм., ПОЖИВА́ТИ розм., КУСА́ТИ розм., ЖУВА́ТИ розм., ірон., РЕМИГА́ТИ вульг., ТРАПЕЗУВА́ТИ заст., жарт., ірон., ЗАЇДА́ТИ діал., ХАРЧУВА́ТИ діал., ГА́МАТИ (ГА́МКАТИ) дит., Ї́СТОНЬКИ незм. пестл., дит., Ї́СТОЧКИ незм. пестл., дит.; ПРИПАДА́ТИ до чого; НАМИНА́ТИ розм., УМИНА́ТИ розм., МОЛОТИ́ТИ розм., ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ) розм., УКЛАДА́ТИ (ВКЛАДА́ТИ) розм., УТИРА́ТИ (ВТИРА́ТИ) розм., РУБА́ТИ розм., ТЬО́ПАТИ розм., МОТА́ТИ фам., ЖЕ́РТИ вульг., ЛУПИ́ТИ вульг., ЛО́ПАТИ вульг., ТРІ́СКАТИ вульг., ТРОЩИ́ТИ вульг., ЗАЖИРА́ТИ вульг., ЗЖИРА́ТИ вульг., НАВЕРТА́ТИ вульг., ПЕ́РТИ вульг., ГАТЕЛИ́ТИ фам., ПРАСУВА́ТИ фам., ЗАТИРА́ТИ діал., ТЛИ́ТИ розм. (жадібно, багато, не відриваючись); КОВТА́ТИ розм., ГЛИТА́ТИ розм., ХЛИСТА́ТИ розм., ТЬО́ПАТИ розм. (перев. ложкою рідку страву), ЛИГА́ТИ вульг. (поспіхом, не жуючи); ПОЇДА́ТИ, ПІДМІТА́ТИ розм., ПОГЛИНА́ТИ розм., ПРОГЛИНА́ТИ розм., ПОЖИРА́ТИ вульг., ПРОЖИРА́ТИ розм. вульг. (жадібно, повністю); ПІДЖИ́ВЛЮВАТИСЯ (ПІДЖИВЛЯ́ТИСЯ) розм., ПІДКРІ́ПЛЮВАТИСЯ (ПІДКРІПЛЯ́ТИСЯ) розм., ПОКРІПЛЯ́ТИСЯ розм., ПІДСИ́ЛЮВАТИСЯ розм. (трохи); ЧА́ВКАТИ розм., ЧВА́КАТИ розм., ЧВАКОТІ́ТИ розм., ЧВЯ́КАТИ розм. (їсти, голосно прицмокуючи губами). — Док.: з'ї́сти, спожи́ти, зажи́ти, поживи́тися, ужи́ти (вжи́ти), пожи́ти, укуси́ти (вкуси́ти), зжува́ти, зремиґа́ти, заї́сти, га́мнути (га́мкнути), зага́мати (зга́мати) (зга́мкати), припа́сти, ум'я́ти (умня́ти), умолоти́ти (вмолоти́ти), вбра́ти (убра́ти), укла́сти (вкла́сти), уте́рти (вте́рти), зруба́ти, змота́ти, убга́ти (вбга́ти), зже́рти, злупи́ти, зло́пати, поло́пати, стрі́скати, строщи́ти, заже́рти, зже́рти, наверну́ти, спе́рти, проковтну́ти, злига́ти, пої́сти, підмести́, поглину́ти, проглину́ти, поже́рти, проже́рти, підживи́тися, підкріпи́тися, покріпи́тися, підси́литися. Кажуть сусіди, що тут ходили, — її сім'я все макуху їла і стала примішувати бадилля, назбиране з осені (В. Барка); Широко живеш, Мар'яне: ковбасу споживаєш! (М. Стельмах); Вона сиділа у своїй скромній світличці.. й заживала проскурку (М. Коцюбинський); Декотрі шукають затінку, інші виймають харчі й живляться (Леся Українка); Бий, жінко, ціле яйце в борщ: хай пан знає, як хлоп уживає! (прислів'я); Малому було все байдуже: аби поживився, виспався, скупався, він більше і не бажав (О. Маковей); Поживай Хведьку, то хрін, то редьку (М. Номис); За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що і самому кусати і вивезти лишнє на продаж (Панас Мирний); Дика коза унадилась до чоловіка в город капусту жувати (казка); Балоун ремиґав партику солдатського хліба (переклад С. Масляка); Отаман сіда на покуті, а там з ним і козаки, та й починають трапезувати (О. Стороженко); Вона набрала повний рот порічок і почала їх преспокійно заїдати (О. Кобилянська); Майстер скінчив свою роботу і харчував коло стола (Марко Черемшина); Жінка сало гамнула та на кота звернула (М. Номис); І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю, Та виглядаю все Зозуленьку мою (Л. Глібов); (Квасилиха:) Їсточки вже так скортіло, аж тім'ячко болить... (М. Кропивницький); Грицько.. хотів припасти до бублика.., але зупинивсь (Б. Грінченко); Я собі сидів за столом, вряди-годи прислухався до лотокового шуму жіночих голосів і наминав смачні страви (Є. Гуцало); Він видудлив молоко, умняв булочку (Ю. Яновський); Умолотити тарілку борщу; Рябку й не сниться, не верзеться.. Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає (П. Гулак-Артемовський); Він собі спродав глину та пригощається десь у молодиці, укладає пухкенькі вареники з вишнями (О. Гончар); — А як він живе, ви знаєте? Чому він суху картоплю на обід рубає, ви знаєте? (В. Собко); — Як мотає? Наче три дні не їв (С. Васильченко); Устав хазяїн, сів — жере, аж чавка... (збірник "Україна сміється"); (Євфросина:) Тепер люде стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цілий хліб (І. Нечуй-Левицький); — Лопай, нечиста сило! Тільки йому й робити, що цілісінький день їсть (а лопав здорово) та спить (О. Стороженко); — Ти от поїхав у місто, краватки носиш, а гнойку понюхати боїшся, хоча сало любиш тріскати (Григір Тютюнник); Черва.. так то їла листя, а то вже гіллячки трощить (Остап Вишня); Зажер усе, нічого не зіставив (Словник Б. Грінченка); Гусінь капусту зжерла; — Таких панів, що бублик у руці держить, а чорну луску хліба прасує, — знаємо! (Г. Косинка); Панотець затирав сметану з свіжим сиром (А. Свидницький); — Було не тлити весь ранок, було собі лишати й на вечір! — сказав дід Панько (І. Франко); Йому б оце лежати на печі, та вареники ковтати, та люльку смоктати (З. Мороз); Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали (І. Котляревський); Учивсь (Гриць) дуже добре, а їв у бурсі дійсно геніально.. Поїдав не тільки свої порції, але й товаришів (О. Маковей); З їжі підмів все, що знайшлося у Валета на кухні (П. Дорошко); Ще пес не встиг поглинути недоїдків, а Майстри вже збираються кудись (Ю. Збанацький); Він (Хо) присунув до себе страви й узявся їх проглинати (Ю. Смолич); Пес пожирає пиріг, витягає довженную спину.., печеру усю затуляє (М. Зеров); Та я тоту бурішечку гірко прожираю, Варениці на полиці, на них позираю (коломийка); Поки вчителька підживлялася, сторожиха стояла коло дверей, уважно розглядаючи її (М. Коцюбинський); Вони так не дуже поспішалися до шахти й устигли дома гарненько підкріпитись (С. Черкасенко); Всі.. покріпилися їдою на тому самому місці, де вчора вечері заживали (переклад М. Лукаша); Всю дорогу вона чавкала смажену курку (П. Панч); Чвакати паляницю. — Пор. 1. ковта́ти, 1. спожива́ти, 1. харчува́тися.

ОБДИРА́ТИ (знімати із забитої тварини шкуру), ЗДИРА́ТИ, ОБЛУ́ПЛЮВАТИ, БІЛУВА́ТИ, ОББІЛО́ВУВАТИ, ЛУПИ́ТИ, ЗЛУ́ПЛЮВАТИ. — Док.: обде́рти, обідра́ти, зде́рти, облупи́ти, оббілува́ти, побілува́ти, злупи́ти. Звіра витягнено і обдерто зі шкіри (І. Франко); Рубали мисливці забитих тюленів і здирали з них шкури із салом (М. Трублаїні); Одпріг (дурень) драбинчасту (конячину) та.. узяв та й зарізав її, далі облупив, перекинув через плече шкуру та й потяг собі пішки (О. Стороженко); На гіллі дуба два дебелі браконьєри підвісили щойно вбиту косулю і вже почали її білувати, здирати шкуру (О. Бердник); Нарешті Юрко оббілував.. кроля (С. Чорнобривець); Стали (верблюди) й давай ревіти, неначе тут шкури лупили із них живцем (О. Гончар); Піймавши барана, спокійно Вівчарі, Линтвар злупивши, потрошили (Л. Боровиковський).

СТРІЛЯ́ТИ (робити постріл, постріли з вогнепальної зброї), БИ́ТИ, ПАЛИ́ТИ розм., СМАЛИ́ТИ підсил. розм., ЛУПИ́ТИ підсил. розм., ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ДОВБА́ТИ підсил. розм., ДОВБТИ́ підсил. розм. (уперто й методично — перев. з гармат); СТРОЧИ́ТИ, ТАТА́КАТИ розм., ТА́КАТИ розм., ТАТА́ХКАТИ розм. (з кулемета, автомата); СТУ́КАТИ (неголосно, на відстані); СТУГОНІ́ТИ (безперервно і сильно); ПОСИЛА́ТИ (із сл. куля, снаряд і т. ін.). — Док.: ви́стрелити, стре́льнути (стрі́льну́ти), уда́рити (вда́рити), ви́палити, лу́пнути, чесну́ти, чесону́ти, вгати́ти, довбну́ти, довбону́ти, пальну́ти, палахнути розм. прострочи́ти, тата́кнути, тата́хнути, сту́кнути, посла́ти. Вдалині стріляє білими димками швидкострільна гармата крейсера (Ю. Яновський); — Як на війні було: стрілянина, з гармат же били, як барикади розбивали (А. Головко); (Кряж:) То я тоді, як смеркло, запріг коней, викликав Ганю, закутав її в бурку і — по конях..! Вискочив її батько, спустив собаку з ланцюга, схопив берданку і давай по мені смалити (М. Зарудний); Зенітки луплять, шум такий (С. Воскрекасенко); — Як почнуть артпідготовку — кожна батарея знає, по якому (доту) їй ціляти. Та по тому, а та по тому, гатитиме йому в лоба, аж поки він і не лусне! (О. Гончар); З лісу строчив без кінця кулемет (В. Сосюра). — Пор. 2. ба́хнути.