1. Словник української мови в 11 томах

лупити

ЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. лу́плять; недок., перех., розм.

1. Обчищати від шкаралупи, шкурки, лузги тощо.

Обі [мати з дочкою] сиділи на призьбі й лупили кукурудзу (Коб., II, 1956, 13);

— Чому твоя жінка продерла шкіру на карасі? — спитав В’юн. — Їй жаби лупити, не риби (Оп., Іду.., 1958, 92);

// Здирати (шкуру, шкурку, лузгу тощо).

— Дай тобі боже, щоб з тебе так ті ангели з ріжками по смерті шкуру лупили, як ми тепер оту святу бульбицю мусимо при обіді лупити! (Фр., VII, 1951, 74);

Стали [верблюди] й давай ревіти, неначе тут шкури лупили із них живцем! (Гончар, Таврія, 1952, 187).

2. Висиджувати (пташенят, курчат і т. ін.).

Нанесла [качка] яєчок, вкрила гніздечко пухом і сіла на яєчка лупити каченята (Вишня, II, 1956, 231).

3. з кого, за що і без додатка, фам. Брати, встановлювати непомірно велику плату, ціну.

Наум.. дуже не любив ні знахурок, ні ворожок, що тільки дурників одурюють та з них грошики луплять (Кв.-Осн., II, 1956, 82);

— У купці або і в писарі. Все ж краще.. Сиди у теплій хаті та одно знай пиши та грошики лупи (Мирний, IV, 1955, 70);

На пісках в цей час за відро води луплять, як за рідного батька (Гончар, Таврія, 1952, 59).

4. фам. Сильно бити кого-небудь.

Аж ось і Пан прибіг: "Лупіть Рябка, — сказав, — чухрайте! ось батіг!" (Г.-Арт., Байки.., 1958, 51);

Дядько лупив його по голові, під боки, в ухо (Мик., II, 1957, 345).

5. Уживається замість ряду дієслів на означення дії в її сильному, енергійному виявленні (напр., їсти, стріляти).

Наш брат.. бублики лупить, як хто купить (Номис, 1864, № 12355);

Надворі.. цілий день буря грає і дощ лупить! (Л. Укр., V, 1956, 427);

Батареї сміливіше пристрілюються до гусениць [танка], колупають дорогу, луплять в лоб (Ю. Янов., І, 1954, 54).

◊ Лупи́ти зу́би — сміятися.

Не швидко прибіг лакей на генеральшин крик. Не де ж він був, як не лупив зуби з Уляною! (Мирний, І, 1949, 201);

— Нічого зуби лупить. Я, може, смерть перед собою бачив (Тют., Вир, 1960, 72);

Лупи́ти о́чі на кого — що і без додатка — вирячувати очі.

Три фігури.. заганяють в калюжу теля. Теля не хоче, підійма хвіст, лупить налякані очі (Коцюб., II, 1955, 283);

Луплю очі на книжку: чорт її знає, що воно за книжка! (Вас., II, 1959, 89).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лупити — лупи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. лупити — (шкуру) здирати, облуплювати, білувати; (кукурудзу) лущити, лузати;' (ціну) дерти, правити; Ф. ЛУПЦЮВАТИ; (- дощ) періщити, ліпити, (у вікно) тарабанити; (щось смачне) їсти, уминати; (очі) вилуплювати. Словник синонімів Караванського
  3. лупити — див. бити; їсти Словник синонімів Вусика
  4. лупити — [лупитие] -пл'у, -пиеш, -пл'а'т; нак. -пи, -п'іт' Орфоепічний словник української мови
  5. лупити — луплю, лупиш; мн., луплять; недок., перех., розм. 1》 Обчищати від шкаралупи, шкурки, лузги тощо. || Здирати (шкуру, шкурку, лузгу тощо). 2》 Висиджувати (пташенят, курчат і т. ін.). 3》 з кого, за що і без додатка, фам. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. лупити — 1. (ціну) дерти, видерти, здирати, здерти, зідрати, заправляти, заправити, позаправляти, загеровувати, загерувати, (бити) див. колошматити 2. це шкіру, шкаралупу, кору, курчата Словник чужослів Павло Штепа
  7. лупити — ЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. лу́плять; недок., кого, що, розм. 1. Обчищати від шкаралупи, шкурки, лузги тощо. – Гай, Якове, лупи кукурудзки, де вже кілько [скільки] спати! (В. Стефаник); – Чому твоя жінка продерла шкіру на карасі? – спитав В'юн. Словник української мови у 20 томах
  8. лупити — лупи́ти 1. здирати (ст) ♦ бу́деш на Ги́цлівській горі́ лупи́ти з псів шкі́ру ірон. про перспективи, які очікують ледачу дитину (Франко) (ст)... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. лупити — Що ступить, то лупить. Про лихваря, який оббирає людей. Приповідки або українсько-народня філософія
  10. лупити — здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Фразеологічний словник української мови
  11. лупити — БИ́ТИ кого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИ розм. рідше, МІ́РЯТИ кого, перев. чим, розм., ПИСА́ТИ перев. у що, по чому, розм., ПО́ШТУВАТИ кого, перев. чим, розм., ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ) кого, перев. чим, розм., ЧАСТУВА́ТИ кого, перев. Словник синонімів української мови
  12. лупити — Лупи́ти, луплю́, лу́пиш, лу́плять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. лупити — Лупи́ти, -плю́, -пиш гл. 1) Лупить, обдирать, сдирать кожу (съ животнаго), скорлупу (съ яйца), шелуху, корку (съ плода), кору (дерева) и пр. Лупити смереку. Шух. I. 177. Чи ти ж, мати, та гарбуз лупиш? Чуб. III. 132. 2) Высиживать (о насѣдкахъ). Словник української мови Грінченка