лупити

лупи́ти

[лупитие]

-пл'у, -пиеш, -пл'а'т; нак. -пи, -п'іт'

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лупити — лупи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. лупити — (шкуру) здирати, облуплювати, білувати; (кукурудзу) лущити, лузати;' (ціну) дерти, правити; Ф. ЛУПЦЮВАТИ; (- дощ) періщити, ліпити, (у вікно) тарабанити; (щось смачне) їсти, уминати; (очі) вилуплювати. Словник синонімів Караванського
  3. лупити — див. бити; їсти Словник синонімів Вусика
  4. лупити — луплю, лупиш; мн., луплять; недок., перех., розм. 1》 Обчищати від шкаралупи, шкурки, лузги тощо. || Здирати (шкуру, шкурку, лузгу тощо). 2》 Висиджувати (пташенят, курчат і т. ін.). 3》 з кого, за що і без додатка, фам. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. лупити — 1. (ціну) дерти, видерти, здирати, здерти, зідрати, заправляти, заправити, позаправляти, загеровувати, загерувати, (бити) див. колошматити 2. це шкіру, шкаралупу, кору, курчата Словник чужослів Павло Штепа
  6. лупити — ЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. лу́плять; недок., кого, що, розм. 1. Обчищати від шкаралупи, шкурки, лузги тощо. – Гай, Якове, лупи кукурудзки, де вже кілько [скільки] спати! (В. Стефаник); – Чому твоя жінка продерла шкіру на карасі? – спитав В'юн. Словник української мови у 20 томах
  7. лупити — лупи́ти 1. здирати (ст) ♦ бу́деш на Ги́цлівській горі́ лупи́ти з псів шкі́ру ірон. про перспективи, які очікують ледачу дитину (Франко) (ст)... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. лупити — Що ступить, то лупить. Про лихваря, який оббирає людей. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. лупити — здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Фразеологічний словник української мови
  10. лупити — БИ́ТИ кого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИ розм. рідше, МІ́РЯТИ кого, перев. чим, розм., ПИСА́ТИ перев. у що, по чому, розм., ПО́ШТУВАТИ кого, перев. чим, розм., ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ) кого, перев. чим, розм., ЧАСТУВА́ТИ кого, перев. Словник синонімів української мови
  11. лупити — Лупи́ти, луплю́, лу́пиш, лу́плять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. лупити — ЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. лу́плять; недок., перех., розм. 1. Обчищати від шкаралупи, шкурки, лузги тощо. Обі [мати з дочкою] сиділи на призьбі й лупили кукурудзу (Коб., II, 1956, 13); — Чому твоя жінка продерла шкіру на карасі? — спитав В’юн. Словник української мови в 11 томах
  13. лупити — Лупи́ти, -плю́, -пиш гл. 1) Лупить, обдирать, сдирать кожу (съ животнаго), скорлупу (съ яйца), шелуху, корку (съ плода), кору (дерева) и пр. Лупити смереку. Шух. I. 177. Чи ти ж, мати, та гарбуз лупиш? Чуб. III. 132. 2) Высиживать (о насѣдкахъ). Словник української мови Грінченка