посвист

як (мов) соба́ка на по́свист, зі сл. іти́, бі́гти і под. Охоче; слухняно. Довго й не збирався Святополк, бо вже через два літа стояв під Києвом з печенігами, які йшли до нього, мов собака на посвист (П. Загребельний).

Значення в інших словниках

1. посвист — по́свист іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. посвист — -у, ч. Характерний свистячий звук, що його видає людина або тварина; свист. || Короткий, уривчастий свист, що служить умовним сигналом для виклику кого-небудь, початку певних дій і т. ін. || Свист, яким кличуть деяких свійських тварин.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. посвист — ПО́СВИСТ, у, ч. Характерний свистячий звук, який видає людина або тварина; свист. До пізнього вечора гомоніла над ставом вербівська молодь. Як стемніло – десь чулися дівочі пісні і одчайдушні вигуки, посвисти парубків (А.  Словник української мови у 20 томах
4. посвист — СПІВ (про птахів), ЩЕ́БЕТ, ЩЕБЕТА́ННЯ, СВИСТ, ПО́СВИСТ, ПРИ́СВИСТ, ТЬО́ХКАННЯ, ПІ́ЯННЯ розм., ЩЕ́БІТ діал. З вікон чулося грайливе цвірінькання горобців, пронизливі посвисти ластівок, раз по раз долітав голосний півнячий спів (Ю.  Словник синонімів української мови
5. посвист — ПО́СВИСТ, у, ч. Характерний свистячий звук, який видає людина або тварина; свист. До пізнього вечора гомоніла над ставом вербівська молодь.  Словник української мови в 11 томах
6. посвист — Посвист, -ту м. Свистъ. Гук і посвист. Так божевільний гукає і свище. Мир. Пов. II. 74.  Словник української мови Грінченка