посвітити

світи́ти / посвіти́ти косо́ю. Дівувати, бути неодруженою. Дуже мене молоденькою засватано, світ білий, як ото кажуть, зав’язано, не довелось мені як слід і подівувати, косою посвітить (Д. Мордовець).

Значення в інших словниках

1. посвітити — посвіти́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. посвітити — [посв'ітитие] -в'ічу, поусв'ітиеш: нак. -в'іти, -в'іт'іт'  Орфоепічний словник української мови
3. посвітити — -свічу, -світиш, док. 1》 неперех. Світити, випромінювати світло якийсь час. 2》 кому і без додатка, неперех. Показуючи дорогу або допомагаючи в роботі тощо, спрямувати світло в потрібному напрямі. 3》 перех. Засвітити ліхтарі, свічки і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. посвітити — ПОСВІТИ́ТИ, свічу́, сві́тиш, док. 1. Світити, випромінювати світло якийсь час. Світи [місяченьку] довше в чистім полі, Щоб нагулятись доволі. Поки відьми ще літають, Поки півні не співають, Посвіти нам... (Т. Шевченко); Ой, місяцю, посвіти, світи якомога.  Словник української мови у 20 томах
5. посвітити — ПОСВІТИ́ТИ, свічу́, сві́тиш, док. 1. неперех. Світити, випромінювати світло якийсь час. Світи [місяченьку] довше в чистім полі, Щоб нагулятись доволі. Поки відьми ще літають, Поки півні не співають, Посвіти нам… (Шевч.  Словник української мови в 11 томах
6. посвітити — Посвіти́ти, -чу́, -тиш гл. 1) Посвѣтить. Посвіти пам. Шевч. 29. тілом посвітити. Обнажить тѣло. Треба комусь спиною посвітити — кого-то будуть сѣчъ. Ком. Н. № 99. волосом посвітити. О замужней женщинѣ: побыть безъ головного убора.  Словник української мови Грінченка