стримати
держа́ти (трима́ти) / зде́ржати сло́во. 1. Виконувати обіцяне. Петько всміхнувсь: — Одначе ти, Ониську, жартівник! Зумію я віддячити. Держати слово звик (В. Бичко); Ніяк не могла зловити сих пісень, що тепер посилаю, я ж Вам їх давно обіцяла, і хоч, може, вони Вам і не дуже потрібні, однак, слово завжди треба тримати (Леся Українка). держа́тися сло́ва. Настя положила за рік якнайчастіше навідуватися до хрещениці. Вона завжди держалася слова (Панас Мирний). здержа́ти сло́ва. Краще не обіцяти, як слова не здержати (Укр.. присл..). стри́мати сло́ва. Ти просиш приїхати до вашого виїзду, але я не можу сього зробити, бо обіцяла нашим пождати їх отут і тепер можу їх зсмутити, а може, й образити, коли не стримаю слова (Леся Українка). 2. тільки недок. держа́ти сло́во до кого, перед ким і без додатка, книжн. Виступати, виголошувати промову перед ким-небудь. Була в гурті маленька Жанна д’Арк: вона держала слово, і багато великих слів у ньому поміщалось: братерство, рівність, воля, рідний край (Леся Українка); Ледве зайшли під склепіння, і дано їм слово держати. Іліоней, найстаріший з усіх, починає лагідно (М. Зеров); // Звертатися до кого-небудь з промовою, з проханням і т. ін. Сотник Михайло Завістний зняв шапку, обернувся тихою мовою: — Панове, товариство-громадо! Дозвольте до вас слово держати! (М. Старицький).
Фразеологічний словник української мови