дьоготь

Ложка дьогтю зіпсує бочку меду.

Коли маленька прикрість псує велику і добру справу.

Значення в інших словниках

1. дьоготь — дьо́готь іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. дьоготь — [д’огот'] д'огт'у, ор. д'огтеим, м. (ў) д'огт'і  Орфоепічний словник української мови
3. дьоготь — Деготь — tar — Teer — продукт сухої перегонки деревини, торфу, бурого та кам’яного вугілля, сланців тощо. В’язка бура або чорна рідина; складна суміш органічних речовин. При сухій перегонці вугілля, торфу та ін.  Гірничий енциклопедичний словник
4. дьоготь — -гтю, ч. Темна густа в'язка смолиста з неприємним запахом рідина, що утворюється за сухої перегонки деревини, торфу, бурого та кам'яного вугілля.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. дьоготь — вли́ти в бо́чку ме́ду (в мед) ло́жку дьо́гтю. Зіпсувати все якоюсь незначною, але неприємною дрібницею. — Тарасенко наприкінці влив у бочку меду й ложку дьогтю: — А чи мав підліток злий умисел? (З газети). ква́цати (ква́цяти) дьо́гтем кого, що, згруб.  Фразеологічний словник української мови
6. дьоготь — Дьо́готь, дьо́гтю, -теві, -тем  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. дьоготь — ДЬО́ГОТЬ, гтю, ч. Темна густа в’язка смолиста з неприємним запахом рідина, що утворюється при сухій перегонці дерева, торфу, бурого та кам’яного вугілля.  Словник української мови в 11 томах
8. дьоготь — Дьоготь, -гтю м. = діготь. Тхне смолою та дьогтем. Левиц. І.  Словник української мови Грінченка