пензлювати
(-люю, -люєш) недок.; мол., жрм; зах. Іти. — Ну, то пензлюй собі куди треба, а не повторюй безконечно, як зомбі, "я мушу йти, я мушу йти!" — скипів Хомський (Ю. Андрухович, Рекреації); Пензлює Швейк, старий контрабандист, і сяє весь. Бо він уже стомився (І. Бондар-Терещенко, Поsтебня); Пензлювати в ніч попідруки з підхмеленим далай-ламою, прислухаючись до його безперечних мудрощів на кшталт: "Хочеться сцяти, буде світати..." (Книжник, 2001, № 2). * Образно. <...> і виходить із тебе просвітлений раб / і пензлює ізнову до артівських зваб (І. Бондар-Терещенко, Поsтебня).
Короткий словник жарґонної лексики української мови