провідник —
провідни́к 1 іменник чоловічого роду, істота супровідник; залізничник; керівник провідни́к 2 іменник чоловічого роду тіло, яке проводить тепло, звук, електрику...
Орфографічний словник української мови
провідник —
Провідни́к. Голова (зборів). Провідником збору вибрано Івана Павлюка. Він назначує писарем Петра Копачука (См.-Стоцький, Порадник, 13) // пол. przewodnik -1) провідник, провожатий, 2) голова, проводир, przewodnictwo — керівництво, головування.
Українська літературна мова на Буковині
провідник —
див. апостол; керівник
Словник синонімів Вусика
провідник —
-а, ч. 1》 Той, хто вказує дорогу в незнайомій місцевості. || Той, хто супроводить туристів, екскурсантів, знайомлячи їх із визначними пам'ятками місцевості, мистецтва і т. ін.; гід.
Великий тлумачний словник сучасної мови
провідник —
ПРОВІДНИ́К, а, ч. 1. Той, хто вказує дорогу в незнайомій місцевості. Попереду, мов крук, Провідник, що зна дороги, На коні, не томить ноги (І.
Словник української мови у 20 томах
провідник —
Речовина, яка добре пропускає електричний струм (за кімнатної темп.), напр., мідь, срібло, платина, а також електроліт, іонізований газ.
Універсальний словник-енциклопедія
провідник —
ВАТАЖО́К (керівник певної організованої групи людей — загону, банди тощо), ПРОВІДНИ́К, ОТАМА́Н, ПРОВОДИ́Р, ВАТА́Г, ВАТАЖКО́ рідше, ПРОВОДА́Р рідше, ПРОВІ́ДЕЦЬ (ПРОВІ́ДЦЯ) розм. рідко, ПРИВІ́ДЕЦЬ (ПРИВІ́ДЦЯ) розм. рідко, ВОЖА́К розм. рідко; БА́ТЬКО заст.
Словник синонімів української мови
провідник —
Провідни́к, -ка́; -ники́, -кі́в чого
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
провідник —
ПРОВІДНИ́К, а, ч. 1. Той, хто вказує дорогу в незнайомій місцевості. Попереду, мов крук, Провідник, що зна дороги, На коні, не томить ноги (Фр., XIII, 1954, 368); Рушили вперед пішки — комісар, Цюпа, один наш стрілець і провідник (Ю. Янов.
Словник української мови в 11 томах