себекрай
себекра́й
Ю, ч., інд.-авт. Похідне від себе і край.
І все то – за: дарунок сили
за себекраєм: на, візьми,
аби дороги доль гуділи
всіма серцями і грудьми. (П-1:100);
оця утеча геть за себекрай —
то ніби виснений в дитинстві син... (П-1:203).
Словник поетичної мови Василя Стуса